На сайті Київської міської ради зареєстрували електронну петицію з пропозицією перейменувати майбутню станцію метро «Варшавська», яку будують на Виноградарі, на «Проспект Європейського Союзу». Ініціатива одразу вийшла за межі звичайної дискусії про міську топоніміку, адже автор звернення пов’язує її не лише з транспортною інфраструктурою, а й із політичним жестом, міжнародними відносинами та символічним підтвердженням європейського курсу України. Станом на момент підготовки новини петиція зібрала 67 підписів, однак сама тема вже демонструє, наскільки чутливою для українського суспільства залишається мова назв, пам’яті та публічних символів.

У петиції зазначають, що перейменування майбутньої станції пропонують як «символічний мирний протест» проти рішення про позбавлення президента України Володимира Зеленського Ордена Білого Орла. Автор звернення Дмитро Ревтюх вважає, що назва «Проспект Європейського Союзу» краще підкреслюватиме стратегічний напрям України, її прагнення до повноправного членства в ЄС і політичну єдність із державами, які підтримують український опір російській агресії. Водночас у тексті петиції окремо наголошується, що ініціатива не спрямована проти польського народу чи українсько-польської дружби.

Саме це уточнення є важливим, бо тема українсько-польських відносин завжди потребує особливої обережності. Польща залишається одним із ключових партнерів України від початку повномасштабної війни, країною, яка прийняла мільйони українців, надала гуманітарну, військову, дипломатичну й суспільну підтримку. Водночас між Києвом і Варшавою періодично виникають політичні суперечки, пов’язані з історичною пам’яттю, аграрною політикою, виборчими процесами чи внутрішнім політичним контекстом обох держав. Тому будь-яка ініціатива, яка зачіпає слово «Варшавська», неминуче сприймається не лише як питання міської навігації, а й як сигнал у ширшому полі відносин між двома країнами.

Автор петиції пояснює, що запропонована назва має не заперечувати українсько-польське партнерство, а навпаки — підкреслити принцип взаємної поваги як основу такого партнерства. У цьому формулюванні є спроба відмежувати символічний протест від антипольської риторики. Йдеться не про відмову від добросусідства, а про бажання наголосити, що Україна очікує поваги до власних політичних рішень, історичної пам’яті та державної суб’єктності. Назва «Проспект Європейського Союзу» в такій логіці має стати не заміною Польщі на мапі Києва, а ширшим символом європейського простору, до якого Україна прагне належати повноправно.

Контекстом для появи петиції стало рішення Володимира Зеленського наприкінці травня присвоїти Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА». Це рішення розкритикували польські посадовці, а 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Зеленського Ордена Білого Орла. Для частини українського суспільства така реакція стала болючою, адже в умовах війни питання військової пам’яті, національного опору та вшанування українських формувань сприймаються як частина боротьби за власну історичну суб’єктність.

Саме тому петиція про станцію метро виглядає як приклад того, як великі політичні конфлікти переходять у міський простір. Назви станцій, вулиць, проспектів і площ в Україні давно не є нейтральними. Після Революції Гідності, декомунізації, повномасштабного вторгнення та масових перейменувань, пов’язаних із дерусифікацією, топоніміка стала одним із головних інструментів переосмислення публічного простору. Київ, як столиця, особливо чутливий до таких змін, адже кожна назва тут має не лише локальне, а й національне звучання.

Майбутня станція «Варшавська» є частиною довгоочікуваного розвитку метро на Виноградар. Для мешканців району головне питання часто значно практичніше за політику: коли станцію добудують, як вона полегшить транспортне сполучення, чи зменшить навантаження на наземний транспорт, чи стане район доступнішим для щоденних поїздок. Проте назва станції також має значення, бо саме вона закріплюється в міській пам’яті на десятиліття. Метро — це не просто інфраструктура, а частина повсякденного мовлення міста. Назви станцій щодня повторюють тисячі людей, вони потрапляють у карти, оголошення, маршрути, новини й особисті історії.

Назва «Варшавська» очевидно відсилає до Варшави — столиці Польщі та одного з ключових європейських міст. У звичайних умовах така назва могла б сприйматися як жест дружби, географічної логіки або продовження київської традиції назв, пов’язаних із містами й напрямками. Але петиція показує, що політичний контекст може змінити сприйняття навіть тих назв, які ще не стали частиною міської звички. Оскільки станцію лише будують, автори ініціативи вважають, що саме зараз є момент для перегляду назви без складного процесу зміни вже усталеної навігації.

Пропозиція назвати станцію «Проспект Європейського Союзу» має свою логіку ще й через міський контекст. У Києві вже є проспект Європейського Союзу, який отримав нову назву в межах переосмислення публічного простору. Станція метро з такою назвою могла б прив’язуватися до важливої транспортної артерії та водночас підкреслювати політичний напрям країни. Для багатьох українців Європейський Союз сьогодні означає не лише економічну інтеграцію або безвізові подорожі, а й систему цінностей: верховенство права, права людини, інституційну стабільність, свободу, безпеку й належність до демократичного світу.

Водночас ініціатива може викликати й дискусію. Частина киян може вважати, що назва «Варшавська» не повинна ставати заручницею політичного конфлікту, а українсько-польська дружба заслуговує на збереження в міській топоніміці. Інші можуть підтримати автора петиції, вважаючи, що в час війни Україна має жорсткіше реагувати на символічні кроки, які сприймаються як неповага до президента, армії або української пам’яті. Такі суперечки є природними для демократичного суспільства, особливо коли йдеться про назви, які мають працювати не для однієї політичної групи, а для всього міста.

Показово, що петиція наразі має лише 67 підписів. Це невелика кількість, яка не свідчить про масову підтримку ініціативи. Проте сам факт її реєстрації демонструє, як швидко суспільні настрої реагують на міжнародні новини. Електронні петиції в Києві часто стають не лише механізмом прямого звернення до влади, а й індикатором тем, які хвилюють містян. Навіть якщо конкретна ініціатива не набере необхідної кількості голосів, вона може запустити публічну розмову про символи, назви, дипломатію та межі міського протесту.

Для Київради така ініціатива потенційно може стати непростою. З одного боку, місто має процедури розгляду електронних петицій і топонімічних питань. З іншого — перейменування майбутньої станції метро, особливо в контексті українсько-польських відносин, навряд чи можна звести лише до технічного рішення. Тут доведеться враховувати позиції громади, дипломатичний контекст, історичну чутливість, транспортну логіку й політичні наслідки. Назва станції метро — це довготривалий символ, тому рішення не має ухвалюватися лише на хвилі емоцій.

Україна вже має великий досвід топонімічних змін, пов’язаних із розривом з російським імперським і радянським простором. Але ця петиція відрізняється від типових дерусифікаційних ініціатив. Тут ідеться не про усунення назви, пов’язаної з державою-агресором, а про реакцію на політичну суперечку з країною-партнером. Саме тому вона потребує іншої рамки. Якщо перейменування російських або радянських назв сприймається як частина деколонізації, то заміна «Варшавської» на «Проспект Європейського Союзу» є радше спробою символічного дипломатичного жесту. І цей жест може бути прочитаний по-різному.

У цьому сенсі найважливішим є не лише те, чи змінять назву станції, а й те, як саме суспільство обговорюватиме таку пропозицію. Українська публічна культура після 2022 року стала значно чутливішою до символів, але водночас потребує здатності розрізняти ворогів, партнерів, політичні конфлікти й довгострокові інтереси. Польща і польське суспільство залишаються важливими для України, навіть якщо окремі політичні рішення викликають критику. Європейський курс України також не заперечує українсько-польську співпрацю, адже Польща сама є частиною ЄС і одним із ключових сусідів України на цьому шляху.

Петиція Дмитра Ревтюха цікава саме як симптом часу. Вона показує, що українці прагнуть відповідати на символічні удари символічними діями. Якщо політичне рішення за кордоном сприймається як несправедливе, частина громадян шукає спосіб висловити позицію через доступні інструменти — петицію, перейменування, публічну дискусію. Це мирний і демократичний спосіб реакції, навіть якщо сама пропозиція може бути суперечливою. У цьому також проявляється зміна українського суспільства: люди дедалі активніше використовують міські механізми участі для висловлення позиції з питань, які виходять далеко за межі комунального господарства.

Майбутнє цієї петиції залежатиме від того, чи зможе вона набрати достатню кількість підписів і чи буде винесена на розгляд міської влади. Але незалежно від її формального результату вона вже порушила важливе питання: якою мовою Київ має говорити про європейський вибір України. Через монументи, назви вулиць, станції метро, меморіали, маршрути й публічні простори столиця постійно формує карту цінностей. На цій карті є місце і для партнерів, і для історичної пам’яті, і для європейської інтеграції, і для складних дискусій про те, як реагувати на політичні образи.

Історія з пропозицією перейменувати «Варшавську» на «Проспект Європейського Союзу» ще раз доводить: у сучасній Україні навіть назва майбутньої станції метро може стати частиною великої розмови про гідність, союзників, історію та міжнародну політику. Для одних це буде зайва емоційність у топоніміці, для інших — необхідний символічний жест. Але в будь-якому разі така дискусія показує, що Київ продовжує переосмислювати себе як столиця країни, яка воює, змінюється і водночас рухається до Європейського Союзу.