У Києві відбулося нагородження переможців шостого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу «Кримський інжир / Qırım inciri». Цьогоріч серед лауреатів — автори з материкової України, окупованого Криму, представники кримськотатарської літератури та українці, яких Росія незаконно утримує в ув’язненні. Через оголошений День жалоби за загиблими внаслідок російської атаки організатори змінили формат фестивалю, однак церемонію нагородження вирішили провести.

Проєкт, започаткований у 2018 році, вже давно вийшов за межі звичайного літературного конкурсу. «Кримський інжир» став простором, де українська та кримськотатарська культури говорять одна з одною через прозу, поезію, есеїстику та переклад, а тема окупованого півострова залишається присутньою у культурному житті країни. Деталі про Крим і події навколо конкурсу публікує Суспільне Крим.

Сибіга: культура «зшиває» Україну і Крим

На церемонії був присутній міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. Він наголосив, що проведення культурних подій залишається важливим навіть у дні, коли Україна переживає наслідки російських ударів.

За словами міністра, Росія не повинна отримати можливість позбавити українців права на культурне життя, а такі проєкти безпосередньо працюють на стійкість, єдність і збереження спільного простору України та Криму.

«Кримський інжир» у цьому контексті говорить про деокупацію не лише мовою політики або військових операцій. Він повертає Крим через історії людей, мову, літературу, пам’ять і досвід поколінь, для яких півострів залишається домом навіть після понад дванадцяти років російської окупації.

Сибіга окремо звернув увагу на те, що щороку конкурс відкриває нові імена, а створені авторами тексти можуть бути цікавими далеко за межами України, оскільки в них одночасно присутні біль, надія та сила.

Софія Присяжнюк написала про дитинство в окупованому Криму

У номінації «Поезія про Крим українською мовою» перемогла Софія Присяжнюк. Її добірка присвячена спогадам про рідний півострів, підлітковому життю після окупації та впливу російської пропаганди на дітей.

Коли Росія окупувала Крим у 2014 році, Софії було лише десять років. Її родина дотримувалася проукраїнської позиції, тоді як у школі й навколишньому середовищі дівчина дедалі сильніше відчувала російський інформаційний вплив.

Для авторки поезія стала способом повернутися до цього досвіду вже дорослою людиною. Вона пише про дисонанс між переконаннями родини та середовищем, у якому довелося дорослішати, про кохання в окупації та про різний, але водночас пов’язаний досвід українців і кримських татар.

Її історія показує одну з тем, про які «Кримський інжир» говорить особливо виразно: окупація змінює не лише кордони й політичну реальність, вона проникає у дитинство, освіту, мову та самоідентифікацію людини.

Нагороди отримали автори, які залишаються в російському ув’язненні

Однією з найбільш символічних частин церемонії стала спеціальна номінація «Слова свободи». Її лауреатами стали Сервер Багчасарайли та Аппаз Куртамет, які перебувають у незаконному ув’язненні в Росії.

Їхню нагороду зі сцени отримала колишня кримська політбранка Леніє Умєрова. Вона закликала продовжувати називати імена українців, яких Росія утримує за ґратами, розповідати їхні історії та писати їм листи.

Умєрова нагадала про власний досвід ув’язнення: підтримка людей ззовні допомагала їй не втратити себе. Тому навіть символічне вручення літературної премії людям, які фізично не можуть бути присутніми на церемонії, має значення.

У цьому випадку літературна нагорода перетворюється на спосіб не дозволити Росії зробити людину невидимою. Імена політв’язнів залишаються у публічному просторі, а їхні тексти продовжують жити поза стінами російських в’язниць.

Нагорода для автора з окупації чекатиме на повернення до Криму

Особливу історію має й переможець у номінації кримськотатарської поезії Seyran Albkermenli із твором «Тильсиз халкъ…». Нагороду за нього отримала кримськотатарська громадська активістка, блогерка та кураторка культурних проєктів Айше Умєрова.

Вона заявила, що хотіла б особисто привезти відзнаку авторові вже у деокупований український Крим.

Ця фраза фактично передає одну з головних ідей усього проєкту. Частина авторів не може приїхати до Києва через окупацію, інші перебувають у російських тюрмах, однак їхні тексти залишаються частиною українського культурного простору.

Харків’янин Віктор Шепелєв переосмислив власне ставлення до Криму

Переможцем у номінації «Проза про Крим українською мовою» став харків’янин Віктор Шепелєв із твором «Легенда про Дюшу».

Письменник розповів, що після 2014 року почав інакше осмислювати власні поїздки до Криму та своє ставлення до кримськотатарського народу. За його словами, цей процес перегукується з власним шляхом від російськомовного харків’янина до глибшого усвідомлення української ідентичності.

Шепелєв говорить про Крим не просто як про територію, яку Україна повинна повернути, а як про землю з власним корінним народом, історією та культурою, яку українцям необхідно глибше пізнати.

Такий підхід є одним із принципів «Кримського інжиру»: не просто актуалізувати тему окупації, а створювати взаємне розуміння між українською та кримськотатарською культурами.

Хто став переможцем шостого «Кримського інжиру»

У прозі про Крим українською мовою переміг Віктор Шепелєв із «Легендою про Дюшу», у прозі кримськотатарською — Qoqlam із «Alma qoquğanda». Найкращою українськомовною поетичною добіркою визнали твори Софії Присяжнюк, а в кримськотатарській поезії переміг Seyran Albkermenli із «Тильсиз халкъ…».

У категорії дитячої літератури відзначили Taz oğlan, в есеїстиці — Анастасію Бабаш за «Окуповану близькість». За переклади нагородили Руслана Матушевського, який працював із творами Умера Іпчі, та Elzara Beşüyli, яка переклала кримськотатарською частину книжки Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає».

Спеціальну нагороду «За внесок у розвиток кримськотатарської літератури» отримав Рустем Джеліль, а відзнаку «Слова свободи» — Сервер Багчасарайли та Аппаз Куртамет.

«Кримський інжир» став культурним мостом між двома народами

Проєкт існує з 2018 року та поєднує конкурс, фестиваль і видання літературних антологій. Його мета — підтримувати кримськотатарську мову та літературу, повертати тему Криму до українського культурного простору та розвивати взаємні переклади.

Саме переклад має тут принципове значення: українські читачі отримують доступ до кримськотатарських текстів, а твори українських письменників починають звучати кримськотатарською.

Після окупації Криму така культурна взаємодія набула ще одного виміру. Росія може контролювати територію, переслідувати активістів і письменників, забороняти українське слово, але вона не здатна повністю ізолювати Крим від українського культурного простору.

Церемонія 2026 року стала особливо промовистим доказом цього. Нагороди отримували люди, які пам’ятають дитинство в окупації, автори, що залишаються на півострові, українці в російських тюрмах і письменники з материкової України, які лише після 2014 року почали по-справжньому відкривати для себе кримськотатарську культуру.

«Кримський інжир» показує, що повернення Криму відбувається не лише на дипломатичному чи військовому рівні. Воно вже триває у книжках, перекладах, поезії та пам’яті — там, де окупаційний кордон провести значно складніше.