Вільгельм Франц Габсбург-Лотаринзький, відомий українцям під обраним ним самим ім’ям Василь Вишиваний, походив із однієї з найвпливовіших династій Європи. Рід Габсбургів не лише керував Австро-Угорською імперією, а й через династичні шлюби мав прямий зв’язок із князівськими лініями Київської Русі. Таким чином, майбутній український отаман мав у своєму родоводі не лише імператорів, а й Рюриковичів, що формувало унікальний контекст його долі.

Народжений у привілейованому середовищі, Вільгельм отримав освіту, якої могли б позаздрити провідні європейські аристократи. Він змалку володів кількома мовами, а в сімейному колі найчастіше розмовляв італійською. Попри бездоганну інтеграцію в імператорське життя, юний ерцгерцог несподівано для багатьох сформував глибоку прихильність до української культури. Саме він свідомо обрав українську ідентичність, що у середовищі європейських монархічних родів виглядало майже викликом традиціям.

У 21-річному віці Вільгельм здобув місце у парламенті Австро-Угорщини — не через виборчу кампанію, а завдяки праву народження. Однак, замість зосереджуватися на інтересах власної династії, молодий ерцгерцог активно просував питання, що стосувалися української громади в імперії. Його симпатії до українців поступово ставали все виразнішими, і врешті визначили його подальший шлях.

Після завершення Першої світової війни Габсбург вступив до легіону Українських січових стрільців та став його командиром. Саме серед стрільців закріпилося його нове ім’я — Василь, а згодом і прізвисько Вишиваний, яке з’явилося завдяки його любові до традиційної української вишиванки, яку він носив із гордістю та символізмом.

Його щира відданість українській справі стала причиною трагічної розв’язки. Після Другої світової війни радянські спецслужби провели таємну операцію: Вишиваного викрали просто у Відні та нелегально перевезли до СРСР. Там, у стінах Лук’янівської в’язниці, він зазнав катувань і помер у повній ізоляції, ставши однією з найтрагічніших постатей в історії українського руху ХХ століття.